Заснована 17 серпня 1990 р. |
Свій до свого – в цьому сила наша і нашої держави |
||||||
|
|||||||
Зареєстрована 21 листопада 1991 р. Петром та Олександром
Бобиками, Василем Іванишиним Свідоцтво
про внесення до Державного реєстру суб’єкта видавничої справи ДК № 1695 від 18.02.2004
р. |
|||||||
Видавнича фірма «Відродження» презентує
книгу: Дмитро Донцов ВИБРАНІ ТВОРИ ТОМ 8 Літературна
есеїстика (1922–1958 рр.) —–––– |
|||||||
|
|||||||
ISBN 9789665382522 (Т. 8) ISBN 9789665382362 Рік видання: 2014.
Формат: 70х108 1/16. Обсяг: 372 с. Папір офсетн. Обклад.: тверда
(з тисненням). Ціна видавнича – 195,00
грн.* Редакційна
колегія: Олег
Баган (к.ф.н., Дрогобицький державний
педагогічний університет імені І. Франка)
Сергій
Квіт (д.ф.н., Національний університет
«Києво-Могилянська Академія») Олександр
Музичко (к.і.н., Одеський національний університет
імені І. Мечникова) Микола
Посівнич (к.і.н., Інститут українознавства ім. І.
Крип’якевича НАНУкраїни) Ярослав
Радевич-Винницький (к.ф.н., Національний
науково-дослідний інститут українознавства МОН України) Федір
Турченко (д.і.н., Запорізький національний
університет) Відповідальний
редактор і упорядник Олег
Баган Літературний
редактор Ярослав
Радевич-Винницький У
десяти томах 8-й том склали есеї на
літературну тематику міжвоєнного і повоєнного періодів творчости Д.Донцова.
Це книжка «Поетка українського Рисорджимен- то (Леся Українка)» (1922),
«Поетка вогненних меж (Олена Теліга)» (1953) і «Дві літератури нашої доби»
(1958), кращі літературні есеї за 1920–1930-і рр.. із журналів
«Літературно-науковий вістник» і «Вістник». Особливості мови і стилю автора
узгоджені із нормами сучасного українського мовлення й орфографії, водночас
збережені його окремі питомо національні, ідеоетнічні риси незросійщеного
українського правопису. Видання рекомендується
літературним критикам і літературо-знавцям, культурологам і філософам,
історикам і націологам, дослідника і прихильникам української національної
ідеї. Видавці
дякують за співпрацю: М. Бачинському, І.
Гринді, М. Мочернюкові, Р. Пундяку, Т. Родцевичу, А. Цибку, І. Червінці,
Х. і Ю. Якимовичам, родинам Булів,
Бумбарів, Кіщаків, Кушнірів, Матківських, Лехнюків, Парут, Петриків
<<< Див. більший
збірник цього автора: «Літературна есеїстка» >>> -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- |
|||||||
ЗМІСТ О.
Баган. Естетичний заповіт
Дмитра Донцова.................................................................. 5 ОКРЕМІ КНИЖКИ ПОЕТКА
УКРАЇНСЬКОГО РИСОРДЖИМЕНТО .................................................................. 21 ДВІ
ЛІТЕРАТУРИ НАШОЇ ДОБИ ........................................................................................ 48 Два
антагоністи П. Куліш і Т. Шевченко......................................................................... 52 Шевченко
і Драгоманов................................................................................................. 62 Криза
нашої літератури (ЛНВ, 1923, кн. IV) ................................................................... 73 Роздвоєні
душі.............................................................................................................. 86 Українсько-совітські
псевдоморфози............................................................................ 100 Поет
ідилії і «чорної лжі» (М. Рильський) ..................................................................... 109 Мати
Лесі Українки (Олена Пчілка) ............................................................................... 118 Естетика
декадансу....................................................................................................... 131 Наше
літературне ґето.................................................................................................. 149 «L’art
pour l’art» чи як стимул життя? ............................................................................ 159 Криве
дзеркало нашої літератури................................................................................. 178 Трагічні
оптимісти.......................................................................................................... 189 Модерна
література розкладу...................................................................................... 193 ПОЕТИКА
ВОГНЕННИХ МЕЖ: ОЛЕНА ТЕЛІГА................................................................... 199 ЕСЕЇ ВІСНИКІВСЬКОГО
ПЕРІОДУ Наші
цілі........................................................................................................................ 250 Про
«молодих» ............................................................................................................ 253 В
мартівську річницю (Промова на Шевченківському святі 02.IV.1925) ......................... 263 Пам’яті
великого вигнанця (До 65 роковин смерти Т.Шевченка) .................................... 169 «Козак
із міліона свинопасів» ....................................................................................... 276 Трагедія
Франка............................................................................................................ 286 Поет
твердої душі (В.Стефаник) ................................................................................... 290 Май
1871 – май 1931 (В.Стефаник) ............................................................................... 299 Марко
Черемшина......................................................................................................... 302 Микола
Хвильовий........................................................................................................ 315 Федор
Достоєвський (30.Х.1921 – 28.І.1881) ................................................................. 329 Post
scriptum (До «Естетики декаденсу») ..................................................................... 335 Пам’яті
великої бунтарки (Леся Українка) ..................................................................... 345 Пояснення
рідковживаних слів............................................................................................ 352 Коментарі.......................................................................................................................... 367 — |
|||||||
Естетичний заповіт Дмитра
Донцова Дмитро Донцов належить до тих небагатьох українських літературних
критиків, яким вдалося кардинально вплинути на літературний процес, надовго
визначити його ідейно-естетичні засади. Такими великими критиками у свій час
були Пантелеймон Куліш та Іван Франко. Перший заклав основи народницького
етнографізму, який домінував у національній літературі майже до кінця ХІХ
ст., а другий розбудував теоретичну платформу позитивізму-реалізму, який
переступив у ХХ ст. Український літературний модернізм не знайшов собі
великого критика, на якого вимальовувалися почергово Микита Сріблянський
(Шаповал) та Микола Євшан (Федюшка), але обидва не стали такими, бо надто
захопилися політикою й новими ідеологіями, відповідно, соціялізму і
націоналізму, які змінили їхнє життя (у випадку з М.Євшаном – повели до
героїчної смерти). Літературна критика Д.Донцова була консервативною національною реакцією
на естетику й ідеологію модернізму. Модернізм як філософія життя,
світонастрій, поетика був породженням передусім великих міст, космополітичних
за духом, антитрадиційних, перейнятих ментальністю філістерського егоїзму і
прагматизму, був настроєм розчарування, втечі від життєвих змагань,
зачудування чистою красою. Він став великим моральним і світоглядним
зрушенням насамперед в Західному світі, який переживав своє перше
розчарування демократією і прогресом після кривавої Празької комуни 1871 р.,
коли вперше так яскраво виявилися деструктивні, жорстокі і водночас
диктаторські інтенції бідних верств суспільства, повсталих пролетарів,
майбутніх фундаторів тоталітарних держав у Европі. Проте модернізм не був
явищем однорідним, поряд з ідеями скепсису, самозамиканння, безрелігійности і
порожнього естетизму він приніс низку вирішальних ідей, які остаточно розбили
переможну доктрину позитивізму-лібералізму, яка так успішно динамізувала ХІХ
ст. Цими ідеями були новий містицизм, нове прочитання християнства (Е. Гартман,
М. Шелер, В. Соловйов, Н. Бердяєв, Ґ. Честертон та ін.), інтуїтивізм (А.
Берґсон, Б. Кроче), ірраціоналізм та духовний ідеалізм (Ф. Ніцше, В. Дильтай,
Ґ. Зимель, М. Баре та ін.), новий
історизм (О. Шпенґлер, А. Тойнбі, Ґ. Фареро), елітаризм
(Ґ. Лебон, Ґ. Моска, В. Парето та ін.).
Сукупно ці мислителі і їхні ідеологічні школи поставили супроти ідеї Розуму
метафізичну теорію Серця, супроти концепції Прогресу переконаність у
невичерпности духовної Традиції людства, супроти ідеї матеріяльного розвитку
Маси впевненість, що людство зростає лише там, де панують Аристократи духу і
люди з етикою Героїв. Це була та лінія світоглядного і морального
консерватизму, яка повела світове суспільство до розуміння, що новими
загрозами для нього тепер є наступ меркантилізму і технократії, масовізму й
анархізму, новітнього соціялістичного деспотизму й апатридства. Цю лінію
мислення в Україні фрагментами відобразив дивовижно багатий Іван Франко, який
перший заговорив у нас про загрози тиранії «пророків прогресу»
і консервативні вартощі (філософський діялог
«На сконі віку. Розмова вночі
перед Новим роком 1901» (1900), а найповніше
виразила Леся Українка. Це вона концептуально ствердила, що людину
найбільше пориває велика віра і
містика світовідчуттів («Одержима», «Вавилонський полон»,
«На руїнах»), що вічною мрією людства є ідея лицарства
(«Осіння казка»), що правдою життя є заповіти, й етика боротьби, героїки
(«Три хвилини», «В катакомбах»), що світом кермують сила волі й інтуїтивні
поривання («Касандра»), що поступ історії виявляється не в
раціонально-матеріяльних здобутках, а в ірраціональних категоріях чести,
совісти, духовности («Руфін і Присцилла»), що над меркантильним завжди вище
стоятиме мрія і любов до краси («У пущі», «На полі крови»),що найважливіше в
людині – загартувати сильний характер («Адвокат Матиян»), що непорушними є
ідеали національної гідности і свободи («Бояриня», «Оргія»). […] Як інтерпретатор літератури
Д. Донцов був близький до духовно-історичної школи в тодішньому европейському
літературознавстві (Ф. Ґундольф, Г. Корф, Р. Унґер, О. Вальцель,
Ф. Шрих, Б. Хорват та ін.), як, зрештою, інші критики й есеїсти з
вісниківського середовища. На цьому треба наголосити, бо в сучасній
українській науці чомусь прийнято вважати, що ідеї духовно-історичної, або ще
культурно- філософської, літературознавчої теорії не знайшли собі розвитку в
українській культурі. Хоча Д. Донцов цитував одного лише німецького літературознавця Р.Унґера («Естетика
декадансу»), з його творів видно, що він був ширше обізнаний з
літературознавчою проблематикою такого типу. Те саме можна сказати про книжки
вісниківців Ю. Липи «Бій за українську літературу» (1935), Д. Віконської
«За силу і перемогу» (1938), Н. Ґеркен-Русової «Героїчний театр» (1938), про
літературну есеїстку Є. Маланюка, О. Теліги, Ю. Клена, Р. Бжеського,
які також базуються на основних теоретичних положеннях духовно-історичної
школи. А саме: геній (митець) поєднаний із духом нації і епохи, він виражає
їх ознаки через формально-стильові варіяції, література найглибше відтворює
сенс життя, бо проникає в нього силою інтуїції та натхнення, тому
літературознавець повинен не пояснювати, а осягати, вчуватися у твір
(В.Дильтай) і письменник живе уявою і креацією, тому потребує тонкого
вживання у його духовний світ; сама література – це розвиток ідей, розвиток
національного світобачення, вона розкривається через зрозуміння світогляду і
духу певної епохи (Г. Корф), окремим феноменом є особистість митця, яку треба
пізнати як певний символ часу (Ф.Ґундольф), розкрити його психологічний
дискурс як своєрідного «вічного героя», який долає умовності часу, перемагає
приземленість життя; критик має вжитися у містику творчости і передати її
читачеві, ідеї технічного прогресу не завжди суголосні із духом літератури. Усі названі положення
присутні в літературній есеїстиці Д.Донцова. Для нього завжди на першому
місці було розкриття ментальности нації і її світогляду через інтерпретування
літератури. Цінував у літературі не експериментальні новаторства, а ідейну та
моральну силу її. Захоплювався особою митця (це особливо яскраво видно в
есеях про Т.Шевченка і Лесю Українку). Цікаво, що і колись, і
сьогодні у Д.Донцова було і є дуже багато критиків саме у сфері
літературознавства, які звинувачують його у надмірній «політизації й
ідеологізації» літератури, в «надмірному суб’єктивізмі», в «ігноруванні
формально- поетикальних аспектів» літератури, які нібито є найважливішим для
розуміння її суті. Однак ці критики, часто це просто критикани, відмовляються
аналізувати й хоча б якось заперечувати ті філософсько-культурологічні
традиції (В. Дильтай, М. Шелер, Дж. Раскін, Б. Кроче, Ж.-М. Ґюйо, Й. Фолькельт
та ін.) та
естетичні ідеї і теорії духовно-історичної школи (Ф. Ґундольф, Г. Корф,
Р. Унґер та ін.), які сформували інтелектуальне тло, на якому зріс Д. Донцов.
І це закономірно: бо ж які ідеї і теорії можуть протиставити цій глибокій і
вже класичній традиції естетики такі критикани? Донцова ж вони критикують
вибірково, вириваючи його думки з контексту і користаючи з того, що висловлювався
він про літературу уривчасто, в річищі своїх націософських роздумів. Безумовно, не вся
літературна есеїстика Д.Донцова витримана на належному рівні творчої глибини
й вартісної концептуалізації. У його спадщині є, справді, занадто пройняті
публіцистикою твори, які мають лише дотичне значення для розуміння естетичної
програми критика. Однак є й справжні шедеври літературно-критичного есеїзму,
як от «Поетка українського Рисорджименто», «Трагедія Франка», «Поет твердої
душі (Василь Стефаник)», «Марко Черемшина», «Микола Хвильовий», «Звихнена
слава (Марія Башкирцева)», «Роздвоєні душі», «L’art pour l’art, чи як стимул
життя», «Поетка вогненних меж (Олена Теліга)». Тут ми бачимо широкі роздуми
про сенс творчости, проникливі оцінки історичної доби, влучні спостереження
над художніми особливостями творів, над психологією автора, можемо любуватися
імпульсивним і експресивним словом автора. Водночас у його творчості після
1945р. можемо спостерігати і поступову тенденцію до повторювання тих самих
тез, яка згодом набула хронічности, відтак не всі твори післявоєнного
періоду зберегли теоретичну
вартість. Інколи Д.Донцов
вдавався до штучного «підтягування» певного автора до
своїх теоретичних імперативів, так, на приклад, сталося із І.Котляревським і
О.Стороженком в есеях «Провідна верства козацька у І.Котляревського» і «Тип
запорожця у О.Стороженка» із книги «Правда прадідів великих» (1952). Як естетик Д.Донцов
орієнтувався на високі, героїчні і неокласичні, традиції літератури і
теоретичного мислення, пов’язані з ідеалістичною філософією Европи та
найяскравішими художніми сплесками талантів. Він перейняв ідейну лінію
національного активізму через культуру від М.Євшана як найбільшого теоретика
неоромантизму в модерну добу і сконцентрував довкола неї прекрасне гроно
вісниківців, які надали цій теорії оригінальних творчих граней. Так
народилася велична епоха героїчного мистецтва в українській культурі, яка
перетривала ще й Другу світову війну і стала заповітом для сучасности. Олег
БАГАН керівник Науково-ідеологічного
центру ім. Дмитра Донцова |
|||||||
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- |
|||||||
Доставка
«Укрпоштою» (посилкою, – до ціни + 15,00 грн.)
чи іншим Перевізником («Ін-тайм»,
«Нова пошта», – Вашим коштом) Після проведення
оплати, просимо Вас скинути «скан» перерахування на e-mail або надати інфу
(місце та суму перерахування)
* Ціна вказана без урахування вартості доставки книги до адресата. |
|||||||
© Видавнича фірма «Відродження», 2015 р.
Всі права застережені
© І. Бабик, 2015 р. |
|||||||